КОХАННЯ-ЗІТХАННЯ... А на цій сторінці хай живе «ой» і живе «ай». І тепло в твоїх долоньках, і цілуночки на скроньках. І амурчики кирпаті,

 

Оксана

 

хто не свариться. А ви досі не нагулялися? Усе, я більше не хочу - купуйте розу і ведіть у ресторан!..Ви все крутите  й крутите,не хочете правду сказати, але я сама вашу правду чую. Купуйте розу і ведіть у ресторан, попрощаємося,залишимося друзями. О, якби це ви до нас у лікарню потрапили! Хай Господь милує,але… У нас там є апарат по підтриманню кровообігу й штучного дихання… Ото якби вас підключили до цього апарата-ваш кровообіг і ваше дихання. І все було  тільки в моїх руках,і все залежало б тільки від мене,- захочу, й ви житимете,захочу – й відімкну апарат. От якби ви мені потрапили в таку ситуацію! Що,я жорстока, я бездушна,так? Е-е , то не я бездушна й жорстока, то ви жорстокий, бо то мене підключено до такого апарата по штучному диханню й кровообігу, а цей апарат – у ваших руках, і ви не жалієте мене, ви хочете позбутися мене, ви відключаєте апарат…

 

Оксана

 

подивитися,все в них якесь не таке,вони тільки до мене заговорять,а я вже бачу їх наскрізь. Я й вас бачу наскрізь,але з вами якось не так,я з вами стаю дурна й знаю,що дурна,а вдіяти нічого не можу,бо ви мене розуму позбавляєте. Вам що,хочеться мене мучити? Не любите - скажіть,що не любите,купіть розу й поведіть у ресторан…

  Мої знайомі як гуляли? Петрович і Корніївна. Петрович був пішов з дому років на п’ять,пристав у прийми,а до Корніївни приходили всякі,вона жінка проста,не дуже перебирала. А через п’ять років приїжджає Петрович до неї та й каже - ти нагулялася,й я нагулявся,то давай зійдемося назад. І зійшлися назад,і він уже нікуди не бігав, і вона сиділа вдома. Не без того,щоб не посварилися,але

 

Оксана

 

                                      ДУРОЩІ.

…Ви вже розлюбили мене,вже не любите?

Ось тільки не брешіть,бо терпіти не можу,коли брешуть. Скажіть правду-так або ні. А то викручуєтеся,правду не говорите,а мені від того важче. Скажіть,що більше не будемо зустрічатися,я помучуся, помучуся - та й вирву  вас із своєї душі. За ці три роки,що ми з вами,всякі чоловіки зі мною знайомилися,я вам не казала,а якби й сказала,то вам однаково. Але я така дурна,що вас люблю,хоч вас нема за що любити.

 Іноді здається,що взяла б вас - вбила,поки ви спите,але жалко , все-таки три роки разом.

Ви,може,отак можете ще з кимось зустрічатися,а я не можу,мені на інших чоловіків противно й

 

Людмила

 

Оксана, про Петровича и Корнеевну  (Y)! А вообще украинский язык красив и мелодичен! Было б у нас где поучиться- пошла бы на курсы!

 

Оксана

 

Минулий Новий рік був незвичним. Не хочу розповідати вам секрети потойбічного життя, але я заслужив одне бажання. Я мріяв прочитати її останній напис на склі. І коли вона заснула, я довго сидів біля неї, я гладив її волосся, я цілував її руки... А потім підійшов до вікна. Я знав, що в мене вийде, я знав, що зможу побачити її послання, – і я побачив. Вона лишила для мене одне слово «ВІДПУСТИ».

Цей Новий рік буде останнім, який вона зустріне на самоті. Мені дозволили останнє бажання в обмін на те, що більше ніколи не зможу до неї прийти і більше ніколи не побачу її. Цієї новорічної ночі, коли годинник виб’є північ, коли довкола всі веселитимуться й вітатимуть один одного, коли весь Всесвіт завмре в очікуванні першого дихання, першої секунди Нового року, вона наллє собі в келих шампанського, підійде до вікна й побачить напис «ВІДПУСКАЮ».

 

Оксана

 

маячня. Дуже багато слів є на означення цього явища. Але життя моє почалося саме тієї новорічної ночі. Тому що я зрозумів, я побачив в її очах, що цей день також перший у її житті. 2 січня ми переїхали до готелю, і планували купити свій маленький куточок. У нас стало звичкою писати одне одному записки на вікнах. Я писав їй: «Ти – мій сон». Вона відповідала: «Тільки не прокидайся!»

Найсокровенніші бажання ми залишали на вікнах у готелях, в машині, у друзів удома. Ми були разом рівно два місяці.

Потім мене не стало.

Тепер я приходжу до неї тільки коли вона спить. Сідаю на її ліжко, вдихаю її запах. Я не можу плакати. Я не вмію. Але відчуваю біль. Не фізичний, а душевний. Протягом цих восьми років вона стрічає Новий рік сама. Сідає біля вікна, наливає в келих шампанського і плаче. Ще я знаю, що вона й далі пише мені записки на вікнах. Щодня. Але я не можу їх прочитати, бо від мого дихання вікно не запітніє...

 

Оксана

 

Отож, це було 31 грудня. Я одразу збагнув, що пропав. Якби вона прийшла сама, то не посоромився б своєї третьої дружини і підійшов би до неї в першу ж хвилину зустрічі. Але вона була не сама. Поряд з нею був мій найкращий друг. Вони були знайомі всього кілька тижнів, але з його вуст я чув про неї дуже багато цікавого. І ось тепер побачив її.

Коли годинник вибив північ й усі виголосили тости, я підійшов до вікна. Від мого дихання воно запітніло, і я написав «ЛЮБЛЮ». Відійшов якнайдалі, і напис зник перед очима. Потому знову було застілля, тости. До вікна повернувся через годину.

Я підійшов до нього і побачив напис «ТВОЯ». У мене підломилися ноги, на кілька секунд зупинилося дихання... Кохання приходить тільки раз. І це людина розуміє відразу. Все, що було в моєму життя до того дня, – це мішура, сон,

 

Оксана

 

...Ми познайомилися 31 грудня. Я збирався стрічати Новий рік зі своєю дружиною у давніх друзів. Моє життя до появи тієї, іншої, було таким нікчемним та непотрібним, що частенько запитував у себе: «Навіщо живу?» Робота? Так, мені подобалося те, що я робив. Сім’я? Мені дуже хотілося мати дітей, але в мене їх не було.

Тепер розумію, що сенс мого життя був в очікуванні цієї зустрічі. Я не хочу описувати її. Тобто я просто не зможу описати її, щоб ви справді зрозуміли, яка вона. Тому що кожна буква, кожен рядочок мого листа напоєний коханням до неї, і за кожну війку, що впала з її печальних очей, за кожну сльозинку я ладний був віддати все.

 

Оксана

 

«ВІДПУСТИ» + «ВІДПУСКАЮ» НА ВІКОННОМУ СКЛІ...

Я помер дев’ять років тому...

Я помер майже дев’ять років тому. Але пишу вам не для того, щоб розповісти, як мені тут живеться. Пишу, щоб розповісти свою історію. Історію мого великого кохання. І ще хочу сказати, що любов не помирає. Навіть на тому світі. Навіть якщо її намагаються вбити, навіть якщо цього захочете ви. Любов не помирає. Ніколи...

 

Оксана

 

ХАЙ
БОГ ДАРУЄ ДОВГИЙ ВIК, НЕХАЙ ВАС ЛЮБИТЬ ЧОЛОВIК. ЯКЩО НЕ СВIЙ,ТО ХОТЬ
ЧУЖИЙ! БО В СВIТI Є ЗАКОН ТАКИЙ: НЕКТАР НЕ МОЖЕ ПРОПАДАТИ!
КОЛИ ВАС ПРОСЯТЬ---ТРЕБА ДАТИ!!!

 

Оксана

 

МОНОЛОГ ЖЕНЫ.

Холодный дождь опять стучит по лужам,
Сопит в кроватке маленькая дочь,
На кухне стынет подогретый ужин,
Без четверти двенадцать. Скоро ночь.

А на столе - шампанское, конфеты,
Фужеры, свечи, устрицы с икрой
Я достаю с ментолом сигарету
И снова набираю номер твой.

А ты мне отвечаешь виновато:
Я буду утром, часикам к пяти.
Конечно помню. Год, как мы женаты.
Да, в офисе. Квартальный план. Прости!

А сам в квартирку, в доме у Арбата
Спешишь с букетом роз наперевес
Сегодня - ровно год как мы женаты
И звезды градом сыпятся с небес.

Коньяк французский в рюмки наливаешь,
Чуть-чуть хмельной, не в силах больше ждать
Бретельку с загорелых плеч спускаешь
И на руках несешь её в кровать.

Вернувшись утром, прячешь взгляд угрюмый,
Букет вручаешь и ложишься спать,
А я рубашку от её парфюма
Твою тайком опять иду стирать.

Холодный дождь опять стучит по лужам
Без четверти двенадцать. Скоро ночь.
Гашу ночник, выбрасываю ужин
И ласково целую в щечку дочь.

 

Оксана

 

Лето. Жарко.
Солнечные блики.
Зонт от солнца.
Колокольчики. Шмели.
Аромат клубники.
Твои губы.
Смятая трава.
Слова любви.
Шепот ветерка
И мятный запах.
Лепестки от роз
И нежность рук.
Паучок в траве,
Как будто пьяный.
Кот соседский
И пчелиный гул.
Куст жасмина
И большое небо
У тебя в глазах,
И облака.
Синий василёк
Глядит упрямо,
Прямо на тебя
И на меня.

 

Оксана

 Что, кажется, неслась она до Северного полюса,
А может, и до Южного… Лишь третий кот не пел.
Смотрел он на соперников с высокомерной жалостью
И думал снисходительно, хихикая в усы:
"Любовь - оно, конечно же… И спеть - оно пожалуйста!..
Но не любовь ли, милые, лишила вас красы?
А у меня - всё в целости, бока и хвост в наличии,
А тем, что мной утрачено - не стоит дорожить…
И мне совсем не надобно орать до неприличия,
И мне вольготно, сладостно без мук на свете жить!"
…Мораль у сказки - вечная, вне общества и времени:
Решать проблему выбора приходится, заметь,
Не только человечеству, но и котову племени:
"Быть иль не быть?", а в сущности - "Иметь иль не иметь?"

Шизель (Любовь Сирота)

 

Оксана

 

В каком краю - не вспомнено, в каком году - не слушано,
Но сказывают - встретились на крыше три кота.
Один - с полбоком лупленным, другой - с хвостом откушенным,
У третьего - и вовсе-то судьба была крута.
Тот третий кот был жертвою хозяйского предательства:
Его хозяйка холила, ласкала, но потом
С ветеринарьей помощью свершила надругательство
Над глупым, в ус не дующим, доверчивым котом.
И вот сошлись три особи на крыше - и заспорили:
Кому в кошачьем племени легко на свете жить?
А мимо кошки шастают - на радость ли, на горе ли...
Да как же страстным мявом тут вовсю не заблажить?!
Бесхвостый да ободранный запели на два голоса,
И было в этой арии так много децибел,

 

Оксана

 Мальчишку соседского Ромка колотит.
Когда же он Юлечку им совратил,
Сосед Капулетьев по имени Мотя
Не выдержал: в Ромку обрез разрядил.

А Ромкин отец, сиганув за ограду,
Тайком прогулялся в соседском саду -
И псу Капулетьевых всыпал он яду…
А Юлечка съела собачью еду!

Короче, Вероновский суд по закону
Обоих судил: за обрез и за яд -
И злыдней-соседей отправил на зону.
Они скентовались теперь, говорят…

Шизель (Любовь Сирота)

 

Оксана

 

Про Монтекиных и Капулетьевых

На самом-то деле всё было иначе
(Как автор напутал, так мы и прочли).
Стояли в Вероновке смежные дачи.
Соседи не ладили из-за земли.

Сосед Капулетьев забор переставил
И этим Монтекиных страшно взбесил.
А Ромка Монтекин, не знающий правил,
Соседскую вишню всегда обносил

 

» 1